Жриці львівської торгівлі

У КОЖНОЇ СВОЄ МІСЦЕ

Лише дружини патриціїв та найбагатших купців Львова могли втішатися затишком та комфортом у світлицях на пл. Ринок та вул. Вірменській. Міщанки середнього класу наглядали за крамницями чоловіків, а управління цеховою челяддю часто брали в свої руки спритні “пані майстрові”. Пані з бідніших прошарків вихлюпувались з вогких і тісних кімнаток і комірчин на вулиці міста, густо обсідали площу Ринок, торгуючи виробами своїх чоловіків, чи збуваючи в ятках овочі, фрукти та дрібний привізний товар.


ПЕРША РЕКЛАМА

Ох, і голосисті то були оті дружини різників, пекарів, шевців, гончарів чи римарів! Вони творили колоритну конкуренційну атмосферу, строкату і різномовну. Успіх гандлю напряму залежав від вміння розхвалити свій товар. Так творилась перша львівська реклама. Та й саме слово “реклама” в буквальному перекладі з латинської – “вигукую”. Звичним тоді було не лише голосно вихваляти свій крам, але і ганьбити товар конкуренток. Це часом призводило до поважних конфліктів, а мирити конфліктуючі сторони приходилось не раз в суді магістрату.


В НЕТРЯХ ТОРГІВЛІ

Деякі жінки мали окремий “бізнес”, без огляду на фах своїх чоловіків. Була то здебільшого торгівля сіллю, крупою, олією, рибою і виробами зі скла. Цей тип вуличних перекупок мав своє чітко визначене місце на Ринку і платив податки. В домашніх пекарнях жінки пекли на продаж солодкі тістечка і печиво - так звані прецлі, які потім самі ж і продавали. “Пивні пані” позначували зеленими віхами свої кам'янички, коли було зварено нову партію пива чи меду, і щиро наливали спраглим. Шинкували також привізні вина, і новий напій, знаний як „винний дух” (vinum sublimatum). Окрім місцевої торгівлі, львів'янки виїжджали на ярмарки до інших міст. Списки наймачів ярмаркових яток аж рясніють від їхніх імен.


LABORUM ET FAVORUM 

Владислав Лозинський у своїй книзі „Патриціат і міщанство львівське...” згадує постаті славних львів'янок – Агнеси Коженьовської, Софії Ганель, Шимононової Томашевичевої та ін., які самостійно давали собі раду в житті, власною працею утримували родини, множили чи власним хистом здобували особистий маєток. Енергія, активність і господарність забезпечили їм пошану і становище серед сучасників. Про це говорять, як чисельні заповіти львів'ян з лавиною добрих слів на адресу "дружин-приятелів", так і спогади мандрівників.


У ВИРІ НАРОДІВ І ТРЕНДІВ

Іноземці часто відзначали у львів´янках інтелігентність у мові і манерах. Інтелігентність ця була, однак, здебільшого наслідком самоосвіти, своєрідним набутим звичаєм. Крамницю, торгову ятку чи майстерню її чоловіка відвідували купці звідусіль. Вірмени і греки призвичаювали львів'янок до східних прикрас та заморських спецій, німці вчили точності в роботі з мірками та вагами, італійці обдаровували елегантними манерами і відчуттям стилю. В цьому розмаїтті та етновирі міщанки засвоювали все найкраще.


ЗНАЙ НАШИХ!

“Найбільше ласки в словах і жестах знайдеш на Русі, особливо у жінок… - пише німецький мандрівник і дипломат Ульрік фон Вердум, який в 1670-1672 рр. побував у наших землях - ...тому говорять, що у Львові живуть такі чарівні, делікатні і спокусливі наречені, як ніде більше на всій земній кулі... Зустрів і я там пристойну жінку, яка, коли я забажав у неї щось купити, спромоглася сказати у відповідь пристойний комплімент латинською мовою, притому в досить звабливих виразах”. Так от, благородний Ульрік почув від звичайної львівської перекупки у Львові слова, гідні французьких аристократів. Прочитайте попереднє речення ще раз. І нехай воно буде пам'ятником невідомій купчині, що торгувала з шиком за короля Міхала на перехресті мінливого життя.


КІНЕЦЬ СВІТУ

Однак прийшли часи, коли торгівля у Львові занепала. А з нею і ті, хто її обслуговував. Нова австрійська влада розпочала чисельні реформи. Для місцевих жителів служителі нової влади були елементом чужим і несимпатичним, а в свідомості багатьох – варвари і безбожники. Ліквідація старих кладовищ – пряме святотатство! Скасування монаших орденів, храмів, влаштування в них казарм, в’язниць, складів? – відкрита богозневага ! А встановлення фігур майже голих чоловіків і жінок на площі Ринок? – натуральна  розпуста! Так дивились на вчинки нової влади львівські мотрони старого гарту, виховані в дусі давніх традицій. А було, що й ставали в обороні місцевих звичаїв і своїх релігійних почуттів.


ПЕРЕКУПКИ НЕ ЗДАЮТЬСЯ
Все почалось з того, що конфіскований владою костел св. Хреста було передано директорові німецького театру Генріху Буллі. Храм мав бути перетворений на місце розваг! Дізнавшись про це, членкині місцевого храмового братства під проводом настоятельки Мрозовицької вирішили протидіяти цій ганебній ініціативі. На підтримку прибула ціла ватага перекупок і риб’ярок з Ринку. Жінки розмістились на сходах храму, волаючи, що пройти до святині можна буде лише по їх трупах. На галас почав збиратись натовп. Водночас було стягнуто озброєний відділ війська, бо поліціянти не змогли дати собі раду з гарячими протестантками і, як писав сучасник “ганебно відступили”, запросивши підкріплення. Солдати ось-ось мали рушити в атаку...  


Та в останній момент комендант, тверезо оцінивши ситуацію, наказав військо стримати. Незвичне протистояння тривало кільканадцять годин! Врешті на допомогу поліції і військовим прийшла холодна ніч і голод... і опір було зламано! Захисниці розійшлись по домах, “святотатство було вчинене”, але бойовий дух львів'янок зберігся для подальших акцій!


Ігор Кутернога для Львівських Історій

За мотивами екскурсії